Цей текст для тих, хто у цей святковий день не вдовольняється звичним окропленням яблук і гронів винограду. Хто окрім данини звичаєвій побожності бажає дізнатися трохи більше, що стоїть за цим непростим поняттям «преобразився».
Що ж насправді відбулося з Христом у момент його дивної переміни на Таворі? Скажу відразу, що тут не все так просто як багатьом може видаватися на перший погляд. Відповідь на це питання знаходиться в кінці мого тексту.
Щонайменше варто виокремити три невластиві розуміння цього факту. Або, простіше кажучи, чим Преображення не було.
1. Христос змінився. Так, ніби, Христос був до преображення один, а в момент Преображення став цілком інший, ніж Він був насправді.
2. Христос перемінився. Тобто на горі Таворі у Христі відбулася якась незбагненна переміна і щойно тоді Він почав сяяти світлом божественної слави, коли Бог-Отець чудесно освітив свого возлюбленого Сина спеціальним божественним сяйвом.
3. Можливо Христос був часово замінений якоюсь іншою сутністю або сам Отець зійшов на Тавор і коли це таворське шоу завершилося, апостоли знову побачили справжнього Ісуса.
Відразу зазначу, що жодне з цих трьох тез не окреслюють властивої суті преображення Христа, а звідси ризикуємо пройти мимо одного з найсуттєвіших духовних послань свята, якщо не відчитаємо його властивого змісту. Так, зовнішньо Ісус дійсно змінився. З цим сперечатися складно. Про це виразно свідчать усі троє синоптичних Євангелій. Так, його вигляд зовні зазнав разючої переміни. Це теж очевидний факт. То ж у чому проблема?
Насправді, мова про те, що на Таворі була явлена правдива суть особи Христа. Виявляється, в Ісусі з Назарету у сірій щоденності божественна природа зовнішньо переважно ніяк не проявлялася. Зауважмо більшість чудес Ісусом були здійснено у колі обмеженої кількості людей. Більше того коли Христос їх здійснював, Він суворо наказував учням нікому про це не розголошувати.
Який сотеріологічний підтекст скриває цей історично віддалений факт для нас? Виявляється, божественна природа в особі Христа рівноправно співіснувала з людською. Божество аж ніяк не витісняло його людських властивостей. Уся повнота і велич божества у особі Христа, добровільно, наголошую, були ним же самим глибоко умалена і применшена. Про це виразно свідчить Павло у посланні до филип‘ян:
Филип. 2, 6-8
«Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, але зовсім применшив себе самого, прийнявши вигляд раба і ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної».
І лише інколи у часі земного життя Христос перед небагатьма свідками частково відкривав велич своєї слави. Але що ж у практичному вимірі це означає? Передовсім те, що затьмарити людей славою своєї величі ніколи не входило у плани Христа. Більше того Ісус навпаки обрав шлях максимального приниження і умалення себе. Так що Павло далі робить важливий висновок:
Филип. 2, 9-11
«Тому (Отець) возніс його (Христа) високо і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця».
Христос на Таворі показав, ким Він був від самого початку приходу на землю у постаті звичайного Ісуса з Назарету. А звідси преображення означало, що він не тимчасово змінився, перемінився чи був «підсвічений» якимсь зовнішнім свіченням. Ні, радше Христос ніколи не намагався користуватися проявом свої справжньої величі. Будучи носієм неземної слави Він залишався скромним босоногим проповідником любові. І те, що сталося з ним на Таворі стало передовсім явленням разючого контрасту добровільно самоумаленого Христа у звичайному житті, яким його бачили люди і тим, ким Він був насправді.
Друзі, це суттєвий духовний ключ до розуміння таємниці Христа і Євангелії назагал. Зазвичай ми бачимо цілком несхожу дійсність світу, у якому живемо, де люди часто намагаються по максимуму затьмарити оточуючих тьмяними каганцями своєї мнимої величі. Для кожного з нас обрати шлях добровільного приниження це насправді відкрити двері божественної слави преображення, куди ми не здатні увійти самі, але нас буде введено за даром благодаті, як співнаслідників вічносущого царства Отця, Сина і Святого Духа, якщо ми лише самі відважимось обрати шлях, який добровільно обрав Ісус, живучи на землі.
